Велика родина – велике серце!

Михайлівський РЦСССДМ

Лютий, 2018р.

Історія цієї сім'ї почалася ще в 2002 році. Молоді, закохані і не досвідчені Марина та Михайло ще тоді задумувались про створення прийомної сім’ї. Ці молоді люди, глибоко віруючі в Бога, хотіли створити гарні умови для обездолених діточок, покинутих рідними батьками. Мали бажання оточити їх своєю турботою, безмежною теплотою, подарувати їм родинне щастя та затишок. Після одруження цієї чудової пари (у 2003 році), думки про створення великої родини не полишали їх. Господь не давав їм своїх біологічних діточок, тому бажання подарувати свою любов прийомним діткам стало ще більш актуальним. Біологічні батьки Марини, які вже мали досвід виховання дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, розповіли молодятам про покинутого в Михайлівській районній лікарні хлопчика Данилка, який очікував оформлення до інтернатного закладу. Рішення прийшло миттєво. І в липні місяці 2007 року сталася довгоочікувана подія: подружжя Чекомудян усиновили чорноокого хлопчика Данила. А вже через місяць Господь винагородив Марину та Михайла величезним подарунком. Подружжя дізналося, що Марина при надії. І тепер вдвічі щаслива сім’я стали очікувати на появу ще однієї дитини, тепер вже біологічної.

Так з’явилася на світ дивовижна дівчинка Даринка. Але подружжя не зупинилося на цьому. Створення саме ВЕЛИКОЇ родини стало їх кредо. Після звернення до Михайлівського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та проходження співбесіди зі спеціалістом, майбутні прийомні батьки були занесені на облік як кандидати в прийомні батьки Михайлівського району. За правилами, такі кандидати мають пройти триденне навчання при Запорізькому обласному центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, та отримати рекомендації. Подружжя Чекомудян успішно пройшли навчання для кандидатів у прийомні батьки та отримали рекомендації від спеціалістів обласного центру, після чого їх було занесено в електронну базу даних як потенційних прийомних батьків. Почалися відвідування інтернатів, знайомства з покинутими власними батьками дітьми. Подружжя дуже вдячне Спасській І.М.( на той час начальнику служби у справах дітей Михайлівської районної державної адміністрації), яка надавала всіляку допомогу у вирішенні багатьох питань, які траплялися на шляху молодого подружжя. Так вони знайшли чорняву дівчинку Віолетту. Це прекрасне дитя швидко звикло до нової сім’ї, стало її невід’ємною душевною частинкою.

Вже через рік, після проходження чергового курсу перепідготовки, яке прийомні батьки проходять 1 раз на 2 роки в обов’язковому порядку, Марині та Михайлу запропонували взяти на виховання ще двох дітей на виховання до своєї прийомної сім’ї. Довго прийомні батьки не роздумували, а поїхали знайомитись з дітьми. Це були гарненькі братик та сестричка з чудовими іменами Валентин та Анастасія. Їх біологічна мати вела аморальний спосіб життя, не надавала їм належних умов для повноцінного розвитку, тому дітей потрібно було помістити в інтернат. Звідти подружжя Чекомудян забрало їх у свою привітну, дружню родину. Діти ще певний час сумували за своїми біологічними родичами, але тепло, турбота, любов прийомних батьків змогли розтопити дитячі серця. За той час, що «будувалась» велика родина, Марина з Михайлом зводили власний будинок біля подвір’я своїх батьків у смт Михайлівці. Після проходження чергових курсів підвищення кваліфікації прийомних батьків, подружжя зважилось на розширення своєї прийомної сім’ї та створення дитячого будинку сімейного типу на власній житловій площі. У 2010 році працівник Запорізької служби у справах дітей запропонував цим зразковим прийомним батькам познайомитись з чотирма дітьми з однієї сім’ї. Троє з них подружжю вдалося забрати одразу з інтернату, а наймолодшого Микиту, який на той час знаходився в будинку дитини « Сонечко» в м. Запоріжжя, довелося залишити на де-який час. Сім’я очікувала появи біологічного сина Дмитра і, оскільки Микиті було всього 8 місяців, Марина просто не змогла б доглядати за ним фізично. Але завдяки молитвам та долі, хлопчик все ж таки возз’днався з родиною. Через певний час хлопчика змогли забрати в свою по-справжньому «велику» родину подружжя Чекомудян. Микиті було всього три роки і він не одразу знайшов спільну мову з прийомними дітьми, хоча з біологічним сином родини Дмитром він швидко зблизився.

Так і збулася мрія Марини і Михайла. Тепер у них по-справжньому ВЕЛИКА родина. Вони завжди підтримують один одного. Михайло – це взірець турботливого, надійного, люблячого чоловіка та батька, який може «підставити своє плече» у вирішенні будь-яких проблем. Марина – справжня хранителька сімейного вогнища. Завжди доглянуті, охоплені теплом та батьківською опікою вихованці дитячого будинку сімейного типу ніколи не відчують себе обмеженими в батьківській турботі та любові. Бо Марина з Михайлом дуже серйозно ставляться до виховання дітей. Для них головне – це аналіз власних методів виховання, вчинків, ставлення до світу, зміна світогляду. Вони говорять про те,що головне в житті – це терпіння, любов та увага до дітей. Господь допомагає пом’якшувати серця!

Це одна із найкращих прийомних сімей в Михайлівському районі. У цих людей по-справжньому «великі» серця. І хочеться вірити, що їх приклад побудови такої родини наслідує, або хоча б замислиться, ще не один громадянин нашої країни. А Марині з Михайлом хочеться подякувати від щирого серця за їх ВЕЛИКІ вчинки та побажати міцного здоров’я, безмежного терпіння та душевного тепла!

михсоц.JPG

Знайомтесь - нова прийомна сім’я!

Михайлівський РЦСССДМ

Січень, 2018р

Нині українська держава переживає складний соціально-економічний період розвитку. Така ситуація, без сумнівів, впливає на всі категорії суспільства і, безпосередньо, на один з найважливіших його елементів – українські сім’ї. На жаль, «сім’я і шлюб все більше втрачають свої соціальні функції». Саме сімейні проблеми та конфлікти спричиняють значну кількість негативних явищ, з яких найшвидше зростає явище біологічного і соціального сирітства.

В Михайлівському районі вже є 11 діючих прийомних сімей та 4 дитячі будинки сімейного типу, які подарували своє тепло і турботу 57 вихованцям. А нещодавно до цієї кількості прийомних сімей приєдналась ще одна. Прийомна мати Наталія переїхала до нашого селища з іншого району і розпорядженням голови Михайлівської районної державної адміністрації було продовжено функціонування її прийомної сім’ї .

Вже під час перших зустрічей фахівця із соціальної роботи Михайлівського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді із прийомною матір’ю Наталею, вона зарекомендувала себе як толерантна, щира та відверта особистість. Маючи своїх біологічних дітей, вона оточила своїм теплом, турботою інших дітей, позбавлених батьківського піклування.

Історія цієї сім’ї розпочалася ще в 2008 році. Тоді ще громадяни Ш. і не задумувались про створення прийомної сім’ї. Але стався випадок, який перевернув, як кажуть, їхнє життя. Вони не змогли залишитись байдужими до маленького хлопчика, батько якого помер, а непутяща мати опинилась в місцях позбавлення волі. Богдана забрали в новостворену прийомну сім’ю Ш. А через рік їм запропонували поповнитися ще однією дитиною. Прийомні батьки погодились познайомитись з дівчинкою. Вже з першої зустрічі в серцях прийомних батьків та дівчинки зародились іскорки надії, любові, тепла. Але трапилось нещастя в, здавалося б, щасливій родині. У прийомного хлопчика Богдана діагностували лейкоз. А це означало – довготривале лікування, яке потребувало великого терпіння, а також величезних матеріальних затрат. Сім’я одразу ж розпочала лікування прийомного хлопчика. Неодноразово зверталися до благодійних фондів, знімали відео-ролики на відомих українських телепрограмах, в яких просили про допомогу. Більшість благодійних фондів відмовляли їм. Можливо інша людина опустила б руки, перестала боротися, але це не про нашу героїню. Саме завдяки її силі духу, терпінню, цілеспрямованості, Богданчик вилікувався. Деякі благодійні фонди допомогли перевезти дитину а Італію, де він пройшов повний курс лікування та довготривалий курс реабілітації. Весь цей час прийомна мати Наталія була поруч. До речі, Богдан повернувся до біологічної матері, яка поновила свої батьківські права після визволення з місць позбавлення волі. Після повернення з Італії подружжя Ш., на жаль, розлучилося. Випробування хворобою прийомного хлопчика та довготривала розлука з дружиною були занадто складним для прийомного батька Ш.. Але в житті трапляються непередбачувані повороти. В житті прийомної матері Наталії з’явився інший чоловік, з яким вона познайомилась в дорозі. Він став для неї підтримкою та опорою. Тепер вони проживають однією великою родиною в смт Михайлівка. Виховують біологічних дітей ( громадянин Кім має сина від першого шлюбу а прийомна мати Наталія має доньку та сина) та прийомну доньку. Це порядна, доброзичлива, відверта, щира в спілкуванні родина. Громадянин Кім планує також стати прийомним батьком для прийомної дівчинки після проходження навчання в Запорізькому обласному центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді згідно чинного законодавства. Бажаємо всього самого найкращого для цієї родини. І дякуємо їм за те, що вони мають бажання, терпіння, душевне тепло і величезне серце, яке дарують дітям - сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування.

Все в наших руках!

Оріхівський РЦСССДМ

Квітень, 2017р.

У свої 32 роки Марина вже знаходилась майже на дні страшної прірви, яка затягувала все глибше.

Будучи, ще 3 роки тому, молодою заміжньою дівчиною, яка мала роботу, родину та сімейний затишок, вона з жахом дивилась в дзеркало на страшну пристаркувату жінку, яка втратила найдорожче – служба у справах дітей вилучила дитину Марини…

Про проблеми в родині фахівцям із соціальної роботи стало відомо напередодні Різдва. П’янки та сварки в сім’ї змусили сусідів звернутись за допомогою до Оріхівського районного ЦСССДМ.

Жінку відразу ж було взято під соціальний супровід. В ході роботи фахівці з’ясували, що до такого життя, Марина докотилась, знаходячись в затяжній депресії. Спочатку померла мама. Дівчина, не отримавши підтримки з боку батька, який вдарився в асоціальний спосіб життя, сподівалась на допомогу чоловіка, але й він невдовзі повідомив, що йде з родини. Остаточною краплею, яка штовхнула Марину на тернистий шлях, стало зґвалтування: дівчина пізно поверталась з роботи та натрапила на компанію п’яних молодиків.

Вихід, та хоч якесь полегшення, з даної ситуації молода мама знайшла в алкоголі. Зелений змій задурманив голову Марини, роботодавець видав на руки трудову книжку зі словами: «Ти нам більше не потрібна», маленький син не викликав радості, а друзі по пляшці, що приходили до батька, підбадьорювали та чаркою знімали напругу. І жінка покотилась у прірву.

Та сусіди спільно із фахівцями із соціальної роботи встигли вчасно «схопити» Марину та почали тягти її з цієї прірви.

Спочатку робота була безрезультатною, бесіди зводились до обіцянок, які не виконувались. Довелось використати радикальні методи роботи. Дитину влаштували на тимчасове утримання до державного закладу, і мати «прокинулась».

Вона звернулася до лікарів та закодувалась. Покинула свою частку чотирикімнатної квартири і переїхала до бабусі, аби уникнути зустрічей із співпляшниками батька. Співмешканець, який разом із фахівцями боровся за нормальне життя коханої, підтримав її з переїздом, влаштував на роботу у комунальне господарство прибиральницею. Психологічні бесіди та тренінги соціальної служби допомогли жінці долати депресію і дивитись на життя з іншого боку, широко розкривши очі та плануючи майбутнє.

Зараз молода родина чекає на поповнення, а старший Дмитрик з нетерпінням хоче побачити свою сестричку.

І хоч родина вже в змозі самостійно долати свої негаразди, фахівці із соціальної роботи Центру продовжують допомагати їм, як і багатьом іншим родинам, долати життєві негаразди.

Небайдужість

Великобілозерський РЦСССДМ

Березень, 2017р.

Сім’ю Джурко завжди хвилювала доля дітей, які виховуються без батьківського тепла та сімейного затишку. Людмила Василівна разом з чоловіком Андрієм Володимировичем 17 вересня 2009 року створили прийомну сім’ю. Згідно розпорядження голови Великобілозерської районної державної адміністрації від 27.03.2013 р. № 81 на базі прийомної сім’ї створено дитячий будинок сімейного типу Джурко та влаштувано на виховання і спільне проживання дітей, позбавлених батьківського піклування Діденка К.В., 29.11.2007 р.н., Бойка О.С., 13.06.2000 р.н., Ісаєву Д.П., 19.12.2003 р.н., Плетіня С.О., 07.01.2010 р.н., Плетіня В.І., 28.03.2012 р.н.

Нещодавно батьки-вихователі Джурко дізналися про дітей з Великобілозерського району, які отримали статус дітей, позбавлених батьківського піклування. Так було ініційовано питання про поповнення дитячого будинку сімейного типу трьома вихованцями. Розпорядженням голови від 28.02.2017 р. № 64 родину поповнено дітьми Роговою Тетяною Вячеславівною, 16.08.2009, Шепель Катериною Василівною, 31.05.2011 р.н. та Шепель Анастасією Василівною, 29.08.2013 р.н.

Біологічними батьками дітей є Шепель Оксана Василівна та Шепель Василь Григорович. Оксана Василівна уродженка Оріхівського району. Родина переїхала до Великобілозерського району у 2012 році. З того часу сім’я не виходила з поля зору соціальних працівників. В родині виховувалося п’ятеро дітей, але батьки не забезпечували належного нагляду за дітьми.

Так розпорядженням голови Великобілозерської районної державної адміністрації від 31.03.2016 року № 99 було прийняте рішення про негайне відібрання дітей від матері. Батько дітей на момент відібрання дітей з матір’ю не проживав.

21.04.2016 року до комунального закладу «Оріхівський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей» було направлено на повне державне забезпечення трьох малолітніх дітей Рогову Тетяну, Шепель Катерину та Шепель Анастасію. Шепель Михайло та Шепель Олександра були влаштовані до Запорізького обласного спеціалізованого будинку дитини «Сонечко» (діти знаходяться там до сьогодні). За період проживання дітей в закладах батьки долею дітей не цікавились та не брали участі в їх вихованні.

Беручи до уваги всі фактори та керуючись захистом прав та законних інтересів дітей, біологічні батьки Шепель Василь Григорович та Шепель Оксана Василівна рішенням Великобілозерського районного суду від 28.12.2016 р. були позбавленні батьківських прав.

РАЗОМ МОЖНА ВСЕ ПОДОЛАТИ!

Розівський РЦСССДМ

Грудень, 2016р.

Завдання фахівця із соціальної роботи полягає у тому, щоб допомогти клієнтові знайти себе, знайти своє місце в світі, зорієнтуватися в нових соціальних відносинах, і спілкування є важливим інструментом у цьому процесі. Фахівець із соціальної роботи повинен мати навички самоорганізації (уміти опановувати свої думки, почуття, поведінку, проводити самоспостереження), що є основою самовдосконалення й професійного росту.

Скільки не зустрічаєшся з різними людьми, скільки не спілкуєшся з ними, не перестаєш дивуватися тому, наскільки у кожного різне життя, непроста доля, життєві труднощі та проблеми.

Мабуть, немає такої людини в світі, яка б у своєму житті не робила помилок і не хотіла б щось виправити, змінити свій спосіб життя або спробувати щось змінити в собі.

Селищний голова повідомив фахівцю із соціальної роботи Розівського РЦСССДМ про сім’ю матері-одиначки Ганни С.,яка перебуває в складних життєвих обставинах (зловживає спиртними напоями). Під час інспектування було виявлено, що громадянка Ганна проживає в будинку із своїм батьком та 7-річною донькою Христиною. Місцезнаходження батька дитини не відомо. Розмовляючи із соціальним фахівцем, Ганна знаходилась в стані алкогольного сп’яніння та помітно нервувала.

У будинку панував повний хаос. Скрізь купи сміття, брудні речі, підлога липка і загиджена. Стояв жахливий сморід.

У ході проведення початкової оцінки і збору інформації (опитування сусідів) було з’ясовано, що громадянка Ганна безвідповідально ставиться до виконання своїх батьківських обов’язків, ніде не працює, зловживає алкоголем, домашнім господарством не займається. Часто «гостювала» у різних приятелів за чаркою горілки. Доньку залишала с дідусем, або водила за собою по п’яних компаніях.

Фахівцем із соціальної роботи було проведено бесіду з Ганною та вказано про невиконання нею батьківських обов’язків. Також Ганні було роз’яснено, що за таких умов проживання та способу життя існує ризик вилучення її доньки Христини. Особлива увага в бесіді з Ганною була приділена щодо зловживання спиртними напоями останньої.

Після проведення роз’яснювальної роботи Ганна пообіцяла змінити свій спосіб життя .

Контроль за дотриманням угоди було покладено на фахівця із соціальної роботи.

Ганна доклала значних зусиль, щоб навести лад у будинку. Все сміття із кімнат було прибрано, непридатні меблі замінені на інші. Стіни зашпаровані і побілені, на вікнах нові гардини, на ліжках застелена чиста постільна білизна, на підлозі - килимові покриття. Для дитини підготовлено все необхідне. У шафах є дитячий одяг, взуття. Всі речі випрані і випрасувані.

Таким чином ситуація значно змінилася на краще. Життя Ганни складне, ще багато чого треба навчитися, але фахівці із соціальної роботи завжди будуть поруч і підставлять плече в важкий для неї час.

На сьогодні сім'я перебуває в полі зору центру соціальних служб, їй надано необхідну соціально - педагогічну допомогу, проведена робота із найближчим оточенням.

Фахівцем із соціальної роботи було налагоджено співпрацю із сім'єю, яка перебуває у складних життєвих обставинах, з метою зменшення шкоди для дитини. Основною задачею у роботі було підтримання сім'ї і стимулювання її позитивних змін.

На перший погляд могло здатися, що в такій ситуації не могло бути й мови про залишення дитини із матір'ю, проте в результаті роботи вдалося подолати основні проблеми, а дитина, незважаючи на всі негаразди, любить свою рідну матір і бажає жити із нею. Вважаємо, що професіоналізм соціального фахівця полягає у вмінні стимулювати позитивні зміни у людині. Він повинен керуватися у своїй роботі переконанням, що у сім'ї завжди є позитивні резерви, треба тільки вміти їх активізувати.

Не дивлячись на всі негаразди, що трапляються в нашому житті, такі позитивні результати надають сил і оптимізму для подальшої роботи.

До прірви один крок, а з неї……

Оріхівський РЦСССДМ

Листопад, 2016р.

Сім’я Семена нічим не відрізнялася від багатьох інших родин: він, дружина, двоє діток. Коли занедужала жінка, ніхто не думав про погане. Сім’я була сповнена віри у повне одужання дружини та матусі. Та страшний діагноз «рак» прозвучав, наче грім серед ясного неба. Усі спроби відвоювати жінку у недуги не мали жодного успіху. І одного дня чоловік втратив кохану дружину, а діти найріднішу людину на всьому білому світі - МАМУ.

За буденними щоденними клопотами біль від втрати рідної людини потроху вщухав. Випадково Семен зустрів жінку, яка колись була його першим юнацьким коханням. Почуття самотнього чоловіка спалахнули з новою силою. Він зібрав нехитрі речі, взяв дітей і поїхав у пошуках нового сімейного щастя до Тамари, бо жила жінка у іншому населеному пункті.

Здавалося, на новому місці життя почало налагоджуватися. Серед радісних і щасливих буднів Семен не помічав, що все частіше ходить до магазину по пляшку для Тамари. Поступово й сам чоловік став зловживати спиртними напоями…

Сусіди зателефонували фахівцеві із соціальної роботи тоді, коли зловживання дорослих продовжувалося вже кілька днів, а діти залишалися бездоглядними. Під час візиту у сім’ю вималювалася дуже сумна картина: батько із співмешканкою були у вкрай нетверезому стані, у будинку сморід, бруд, діти голодні і замацьорені, їжа відсутня. Фахівець із соціальної роботи намагалася пояснити чоловіку, що він не виконує батьківських обов’язків, роз’яснювала до чого це може привести. Хоч діточки, як могли, захищали тата і «маму Тамару», та Семен із жінкою були настільки п’яні, що навіть не розуміли, хто прийшов і навіщо. Залишити дітей в сім’ї було неможливо, це загрожувало їхньому життю та здоров’ю. Було вирішено тимчасово влаштувати хлопчиків до центру соціально-психологічної реабілітації.

На ранок батько прокинувся з важкою головою і… без дітей. Тепер він мав зробити все, аби повернути дітей у сім’ю. Для цього він одразу ж прийшов до фахівця із соціальної роботи. Чоловік дуже хвилювався і по його очах було зрозуміло, що він готовий на все, аби виправити помилку і більше її не повторювати.

Почалася спільна робота Семена та працівників Оріхівського рацйонного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Між частими відвідуваннями дітей у центрі соціально-психологічної реабілітації, Семен приводив до ладу захаращене житло, збирав документи для оформлення соціальної допомоги, став на облік до центру зайнятості. У цей же час не нехтував і тимчасовими заробітками, аби мати змогу купити дітям смаколики. Кожну зустріч із фахівцем Євген починав питанням: «Коли я зможу забрати дітей?» і на очі йому наверталися сльози…

І ось настав момент повернення дітей у сім’ю. Батько дуже радів поверненню діточок, і сміявся, і плакав, емоції радості переповнювали його серце. Діти теж з нетерпінням чекали зустрічі з люблячим татком. Для Семена всі ці події стали тяжким уроком, за який він заплатив високу ціну. Тому маємо надію, що у майбутньому сім’ю чоловіка оминуть подібні негаразди, а під час скрути Семен сам звернеться до наших фахівців за допомогою, щоб вчасно зарадити проблемам, не допусти їх загострення чи просто отримати підтримку.

Шанс на виправлення

Якимівський РЦСССДМ

Вересень, 2016р.

Дитина має зростати та виховуватись в родині. Та нажаль бувають випадки, коли життя з близькими людьми стає для дитини нестерпним. Так сталося з маленькою Тетянкою. Коли вона народилася у неї були люблячі батьки та бабуся. Однак щастя тривало недовго. Батько дівчинки помер, а мати Наталя стала все більше віддалятися від доньки, влаштовуючи своє особисте життя. Згодом матір почала пиячити і через деякий час вже не могла зупинитися самостійно. До того ж серед її оточення були люди, які теж зловживали алкогольними напоями та вели аморальний спосіб життя.

На той час маленька Тетянка вже пішла в перший клас. Немаючі належних умов для навчання та контролю з боку матері, успіхи дівчинки у школі почали погіршуватись. Після занять дівчинка йшла не додому, а до старенької бабусі, котра як могла опікувалася онукою.

Всі спроби соціальних працівників вплинути на матір були марні, тому дитина потрапила до державного закладу, який став для неї новою домівкою. Ця подія пробудила в свідомості Наталі давно забуті материнські почуття і вона потроху почала змінюватись на краще. На деякий час мати припинила вживати алкогольні напої, навела порядок в домі, стала на облік до центру зайнятості. Бажання повернути доньку додому тримало Наталю декілька місяців. Однак, опуститися в прірву завжди легко, а піднятися на верх – не кожному під силу. Наталя не втрималась і знов почала пити, перекресливши цим всі свої попередні успіхи. Коли алкогольний зрив повторився вдруге, гостро постало питання про позбавлення матері батьківських прав. Для Наталі це прозвучало наче вирок. Вона нарешті усвідомила, що алкогольна залежність може назавжди позбавити її доньки, а дівчинка буде зростати, не знаючи материнської ласки та любові.

Мати попросила дати їй останній шанс на виправлення. Фахівці запропонували Наталі пройти лікування алкогольної залежності в Запорізькому обласному наркологічному диспансері. Всупереч побоюванням, жінка пройшла повний тритижневий курс лікування і повернулася додому новою людиною, з чітким бажанням жити заради доньки. Наталя використала наданий їй шанс та нарешті отримала довгоочікуваний дозвіл на повернення Тетянки в сім’ю.

Минає другий місяць… Донька живе разом з мамою, ходить до школи, де у неї багато друзів. Тетянка дуже енергійна та привітна дівчинка. На стінах в домі, де вони живуть, з’явилися її малюнки. Мати сумлінно виконує свої батьківськи обов’язки, займається пошуком постійної роботи, та найголовніше, весь свій вільний час приділяє доньці.

Життя непередбачуване і ми не знаємо, чи буде так і надалі. Але ми раді, що складна соціальна робота з цією родиною дала позитивний результат. Та найголовніше, що маленька Тетянка не втратила віру в щасливе майбутнє!

Завжди приємно чути, коли історії закінчуються добре

Кам'янсько-Дніпровський РЦСССДМ

Вересень, 2016

Ця історія трапилась восени минулого року. До РЦСССДМ, у телефонному режимі, надійшло повідомлення від класного керівника 10-Б класу школи НВК про дитину, яка постраждала від жорстокого поводження. Після чого, класний керівник дівчинки, К.І., вже з доповідною звернулась до адміністрації школи, стосовно проблемної ситуації, яка склалась у стосунках між донькою - Крістіною та її батьками. Крістіна розповіла, що під час сварки батьків вона намагалась захистити матір, та отримала стусана від свого вітчима. Також, повідомила, що останній час вона не жила вдома і не відвідувала навчальний заклад, пояснюючи це тим, що батьки зловживають спиртними напоями, вчиняють бійки між собою і вона не може знайти спільної мови з ними. У Крістіни почались непорозуміння з матір׳ю.

Мати дівчини – Н.М. жила зі своїм співмешканцем А.О., який є біологічним батьком молодших дітей - Олександра та Вікторії.

Н.М. не надавала дитині належного догляду, не приділяла достатньої уваги, не цікавилась її навчанням та не купувала доньці необхідні речі. Внаслідок цього, дівчина стала агресивною, озлобленою і почала робити усе навмисно. В сім’ї почалися нескінченні сварки...

Коли в справу втрутився фахівець із соціальної роботи, ситуація в родині була вже напруженою. Змучені постійними сварками і доріканнями, члени родини, здавалося, втратили надію. Найстрашніше, що найбільше страждають діти. Крістіні, Олександру та Вікторії був потрібен належний догляд, материнська увага, тепло, любов, а за сварками в родині і зловживанням спиртними напоями батьків, їм цього не вистачало.

В результаті, за заявою матері Н.М., Крістіна була влаштована до Мирненського обласного центру соціально-психологічної реабілітації дітей. Перед фахівцем було важке завдання – примирити двох рідних людей – мати та доньку та повернути дівчину до дому. Спочатку роботи з сім’єю фахівець із соціальної роботи визначив для себе та членів родини відповідний алгоритм дій, які були спрямовані на поліпшення взаємин між членами родини, вирішення конфліктних ситуацій. Наступним кроком було надання комплексу соціальних послуг, спрямованих на профілактику зловживання алкоголю, ведення здорового способу життя, формування навичок відповідального батьківства. Батькам роз’яснювались їх права та обов’язки, права дітей, можливі наслідки щодо ухиляння виконання батьківських обов’язків. Робота з сім’єю потребувала постійного контролю та втручання з боку фахівця, батьки продовжували зловживати алкоголем, матір неодноразово залишала дітей уходила у невідомому напрямку, не реагували на зауваження спеціаліста, продовжували вести аморальний спосіб життя. Під час планового відвідування сім'ї, комісія у складі: директора Центру, дільничого інспектору, представника служби у справах дітей та медичного працівника встановила, що А.О. та Н.М. за зовнішніми ознаками перебували у стані алкогольного сп'яніння та цьому навіть не заперечували. Комісія прийшла до висновку, що перебування дітей в родині становить безпосереднью загрозу їх життю та здоров'ю. Батькам негайно було запропоновано пройти «Алкотест –Драгер», внаслідок чого «небезпечні» промілі були встановлені. На позачерговому засіданні комісії ССД, терміново було розглянуто питання щодо відібрання двох малолітніх дітей у батьків, але без позбавлення батьківських прав. Тому, згідно розпорядження голови районної державної адміністрації діти, все ж таки, були відібрані.

Це було великим ударом для батьків, і пізніше, вони зрозуміли свої помилки та виявили бажання повернути дітей до дому. Однією з основних вимог до батьків було - пройти повний курс лікування від алкогольної залежності у Запорізькому наркологічному диспансері, і вони все ж таки, на це зважились.

Обмислюючи свої дії та помилки, у родину потроху почав повертається спокій та порозуміння. Крістіна, Олександр та Вікторія тепер знаходяться вдома. Більше не чутно сварок та лайок. Діти нагодовані, чисто вдягнені та спокійні. На даний час, робота з сім'єю продовжується, бо є ще деякі невирішені питання.

Ось так вчасна допомога фахівця із соціальної роботи може дати рідним людям змогу зрозуміти й почути один одного та вирішити складні життєві обставини. Не дивлячись на всі негаразди, що трапляються в нашому житті, такі позитивні результати надають сил і оптимізму для подальшої роботи спеціалістам системи Центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

Ангеліна

Оріхівський РЦСССДМ

Серпень, 2016р.

Легко народити дитину, та виховати її здатен не кожен. Так і трапилося в родині Глушків.

Марія народила доньку Ангеліну та чоловік її покинув. Жінка виявилася поганою матір’ю. Не приділяла дівчинці належної уваги. Ангеліна практично з пелюшок була бездоглядною. Кілька разів її здоров’ю загрожувала небезпека.

Повідомили про Глушко Марію і Ангеліну службу у справах дітей небайдужі сусіди. Коли дізналася про цю родину фахівець із соціальної роботи, негайно забила тривогу.

Оріхівський районний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, служба у справах дітей райдержадміністрації, сільська рада та небайдужа громада намагалися донести Марії, що відповідальність за дитину – головний обов’язок матері. Спонукали взятися за розум, припинити нікчемний спосіб життя, звернути увагу на доньку. Та все виявилося марним…

Ангеліну влаштували до КЗ «Оріхівський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей», де дитина вперше спробувала, що таке пиріжок, якою буває нова спідничка та дізналася, що існують іграшки. А Марію позбавили батьківських прав.

Минув час. Спеціаліст із соціальної роботи ОРЦСССДМ розповіла цю сумну історію одній жінці, яка мала намір створити прийомну сім’ю. Ірина Олексіївна дуже перейнялася долею Ангелінки. Спеціалісти центру та ССД зробили все можливе, щоб дитина якнайшвидше стала прийомною донькою Ірини.

І ось настав той день, коли п’ятирічна Ангеліна переступила поріг своєї нової домівки. Ірина Олексіївна за допомогою спеціаліста Центру та власних неймовірних зусиль за два роки перетворили залякану, відлюдькувату дитину-вовченя на усміхнену, сповнену любові та доброти дівчинку.

Наразі в прийомній сім’ї Ірини Олексіївни всі готуються до свята першого дзвоника, а найбільше чекає на Перше вересня Ангеліна. Дитина мріє вдягти красиву шкільну форму, великі білі банти, взяти яскравого портфеля та піти до школи. Вона знає, що за руку її поведе любляча, терпляча, справжня мама. Дівчинка вже пообіцяла їй отримувати одні «12»!

Спеціалісти ОРЦСССДМ впевнені, що і подальше життя Ангелінки буде на відмінно.

Життя – це чорно біла смуга

Оріхівський РЦСССДМ

Липень, 2016р.

Не так давно це була звичайна сім’я. Чоловік Олег, дружина Ірина та мама Ірини Ніна Степанівна жили небагато, але дружно, в злагоді. Жінки порались по господарству, чоловік працював водієм.

Невдовзі молодята дізналися, що в них буде первісток. Родина була на сьомому небі від щастя. Та трапилася біда, донька Олеся народилась з діагнозом «Дитячий церебральний параліч».

Спантеличені Ірина та Олег не розуміли, чому це випробування випало на їх долю. Щось в родині пішло не так. Ірина та її чоловік почали прикладатися до чарки, звинувачуючи один одного в тому, що трапилося з дитиною. Виховання Олесі лягло на плечі бабусі Ніни. Немолода жінка тягла на собі хвору онуку та господарство.

Так минуло декілька років. Олег та Ірина продовжували вести нікчемний спосіб життя, а дитина зростала під наглядом бабусі. Завдяки любові та старанням Ніни Степанівни дитина почала потроху ходити та тримати в руках речі. Бабуся Ніна, дивлячись як котяться в прірву донька та зять, від постійних потрясінь та переживань почала здавати. Врешті решт серце її не витримало, і жінка померла. Дитина залишилася практично на призволяще. Олег вирішив, що йому морока з похованням тещі не потрібна, і покинув дружину в складний час життя разом з дитиною і проблемами. Жінка абияк поховала матір та впала в алкогольний запій.

Тривогу забили небайдужі сусіди та звернулися до Оріхівського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Спеціалісти центру невідкладно виїхали до місця проживання Ірини. Почали працювати з жінкою, пояснювати, допомагати піднятися з прірви. Крок за кроком Ірина під супроводом спеціалістів центру почала приходити до тями. Ніби прокинувшись від тяжкого сну зрозуміла, що Олесі потрібна мама - любляча, турботлива, відповідальна, найкраща.

Зараз маленька сім’я потроху крокує новим, добрим, світлим життям, де немає місця шкідливим звичкам. Спеціалісти ОРЦСССДМ навідують родину, допомагають добрим словом, корисною порадою. Підтримують родину і сусіди, і місцева влада. Хай біла смуга для маленької сім’ї буде нескінченною.