Покликання дарувати дітям любов!

Михайлівський районний ЦСССДМ

Вересень, 2018

Якось одного зимового вечора до нашого центру звернулась чудова пара за консультацією. Під час розмови з фахівцем, стало зрозуміло, що їх бентежить доля покинутих сиріток, які час від часу зазирають сумними оченятами з екранів телевізора. Відчувалося як щиро подружжя Шпирних переймається майбутнім обездолених дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які з різних причин опинились в інтернатних закладах. Адже без батьків, без сім’ї майбутнє таких діток не завжди райдужне. Тривала співбесіда з Павлом та Любов’ю Шпирними дала багато інформації для роздумів. Тоді ще ніхто, навіть вони, не підозрювали, що невдовзі стануть прийомними батьками…

Співбесіда дала свої плоди. Подружжя зважилось на непростий, на перший погляд, шлях збору необхідних документів для проходження навчання кандидатів у прийомні батьки при Запорізькому обласному центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Вони були згодні пройти всі випробування задля змоги подарувати дітям, які так потребують сімейного затишку, свою любов і тепло. Потрібно сказати, що ці люди глибоко віруючі. Весь цей час Павло та Любов черпали підтримку від свого наставника Отця Тавріона, прихожанами храму якого вони є. Їм, дійсно, не легко було пережити цей період, оскільки зіткнулися з непорозумінням своїх близьких. На жаль, саме ті, хто повинен був допомогти і підтримати, їх рідні і близькі люди, не до кінця зрозуміли душевного стану та чистих намірів, тому не схвалювали їхнього рішення.

Обоє з подружжя Шпирних вже мають позитивний досвід виховання своїх старших дітей від попередніх шлюбів. На сьогоднішній день це доволі успішні та самостійні особи. Незабаром з’явилась на світ і спільна донька. Атмосфера в сім’ї Шпирних сприятлива, в ній панує любов та взаєморозуміння. І саме незламний дух, величезна підтримка одне одного допомогли пережити подружжю всі негаразди і дійти до кінця. Після проходження курсів для кандидатів у прийомні батьки, батьки –вихователі подружжя Шпирних отримали необхідні рекомендації про включення їх до Єдиного електронного банку даних як потенційних прийомних батьків. Тепер розпочався наступний етап створення прийомної сім’ї – підбір статусних дітей. І тут потрібно віддати належне начальнику служби у справах дітей Михайлівської РДА Озмитель Діані Дмитрівні, яка з великою відповідальністю вирішила це питання, врахувавши всі індивідуальні особливості даної родини. За правилами потенційні прийомні батьки повинні встановити контакт з дітьми, яких хочуть у подальшому виховувати в своїх сім’ях. Всевишній і тут благословив Павла та Любов. Чудові двійнята, яких порадила начальник служби Озмитель Д.Д., вже після першої зустрічі пішли на контакт з подружжям, відчувши їх тепло і безмежну любов.

І ось, нарешті, 03 серпня цього року, розпорядженням голови Михайлівської районної державної адміністрації було створено чергову прийомну сім’ю і влаштовано двох прекрасних діток в сім’ю, де їх будуть любити, де про них будуть турбуватися і дбати. Мало чи багато, але принаймні дві дитячих долі знову врятовано. Сподіваємось, що новостворена прийомна сім’я буде процвітати і примножуватись. А близькі та рідні приймуть їх життєве покликання «дарувати дітям любов» як належне і зрозуміють їх.

Побажаємо цій родині успіхів у починаннях, сили і незламності перед будь-якими труднощами цієї нелегкої праці – бути батьками! Бо тільки глибоко милосердні люди можуть зважитися на такий відповідальний крок – стати рідними батьками для дітей, покинутих біологічними батьками.

1 ес.jpg

Жінка не повинна бути слабкою

Кам'янсько-Дніпровський МЦСССДМ

Червень, 2018р. 

Різні життєві проблеми приводять клієнтів до центрів соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, і за кожною стоїть чиясь доля, чиїсь сльози чи чиєсь непорозуміння.

          У 2015 році до Кам'янсько-Дніпровського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді надійшло повідомлення з пологового будинку щодо Пильциної Валентини  Миколаївна, 1990 р.н., яка 06.05.2015р. народила дитину чоловічої статті та має намір відмовитись від неї, про що цього дня пише письмову заяву. Молода мати вже мала трьох малолітніх дітей та не маючи документа, який засвідчує особу та свідоцтв про народження свої діток, не отримувала державну соціальну допомогу на дітей, єдиним прибутком родини були гроші, зароблені нею за наймом. Як з’ясувалось, Валентина Миколаївна разом з матір'ю, Пильциною Світланою Валентинівною, 1961 р.н., на той час були громадянами Російської Федерації та з 1999 року проживають на території України. У 2008 році  Пильцина В.М. отримала атестат про повну загальну середню освіту. У 2010 році помирає мати Валентини Миколаївни, молода жінка втратила останню підтримку в її житті.

         Батько дітей - Шорін О.О., проживаючи в родині, зловживав алкогольними напоями.  Валентина Миколаївна вимушена була утримувати  дітей самостійно, тому народження четвертої дитини ставало на заваді можливості працювати. Та, все ж таки, 07.05.2015 р. Валентина Миколаївна знову пише заяву, у якій вказує, що не хоче покидати свою дитину! Вивчаючи проблему, що склалася в родині, усі соціальні служби району з розумінням ставилися до даної ситуації, яка склалася в родині Валентини Миколаївни.

Дане питання щодо складних життєвих обставин в сім'ї було винесено на розгляд засідання комісії з питань захисту дітей при Кам'янсько-Дніпровській районній державній адміністрації. Сім’ю було взято на облік Центру як таку, що опинились у складних життєвих обставинах.

           В результаті тривалої роботи фахівцем із соціальної роботи Центру була надана допомога Пильциній Валентині Миколаївні, по-перше, в отримані посвідки на тимчасове проживання в Україні та свідоцтв про народження  дітей. Після чого були отримані всі необхідні документи для оформлення державних допомог, у тому числі і при народженні дитини.

           На сьогоднішній день в сім’ї виховуються четверо дітей: Пильцина Юлія  Олександрівна, 27.10.2010 р.н., Пильцин Артем Олександрович, 27.11.2012р.н., Пильцин Максим Олександрович, 05.04.2009 р.н., та Пильцин Микита Олександрович, 06.05.2015 р.н. Родина придбала власний будинок, в якому створені належні умови для повноцінного проживання та розвитку дітей.  В свою чергу Валентина Миколаївна вдячна всім хто долучився до розвʼязання складних життєвих обставин, які виникли в її родині.

27.05.2018р. в с. Велика Знамʼянка пройшло святкування Дня села, і до цього свята Камʼянсько-Діпровська обʼьеднана територіальна громада вирішила привітати зразкову багатодітну родину села. У спеціалістів Центру не виникало ніяких сумнівів, щодо вибору родини – це беззаперечно родина Пильценої Валентини Миколаївни! За поданням К УКД МЦСССДМ родину на святі урочисто нагородили почесною грамотою та подарували мікрохвильову піч.

aZp6aJXad2s.jpg

IMG_20180531_114246.jpg

Спеціалісти Камʼянсько-Дніпровського МЦСССДМ дуже пишаються вчинком Валентини Миколаївни та ставлять її в приклад багатьом жінкам, які потрапляють в складні обставини.   Ця родина є великим зразком того, що складні життєві обставини можливо подолати, лише треба мати бажання та віру в себе. Валентина Миколаївна знайшла в собі сили подолати всі життєві негаразди та жити заради своїх дітей.

Не ті батьки, що народили…

Михайлівський РЦСССДМ

Травень, 2018р.

В народі говорять: «Справжні батьки не ті, які народили, а ті, які виховали, виростили та навчили». Можна спостерігати безліч прикладів сімей, які виховують не своїх рідних (біологічних) дітей. Різні форми сімейного влаштування (усиновлення, прийомна сім’я, дитячий будинок сімейного типу, опіка, піклування) дають можливість реалізувати свій батьківський потенціал багатьом охочим. Насправді – це особлива дорога батьківства – благородна і складна, переповнена емоціями, очікуваннями, тривогами… Бути батьками – це один із найважливіших обов’язків, який доводиться виконувати у житті. Однак не всім родинам випадає такий цінний подарунок долі. Одні мають п’ять і більше діточок, а інші з певних причин, не можуть мати жодного. Такі родини стають на святу стежину життя та дарують щасливу долю дітям, які стали сиротами або були позбавлені батьківського піклування. Як, наприклад, наші сьогоднішні герої – прийомна сім’я Окопних.

Майже 10 років тому, в цій сім’ї зародилася думка подарувати своє тепло і турботу дітям, покинутим власними батьками. Жінка не могла мати своїх дітей, проте дуже мріяла стати мамою. Адже материнство – це найвище призначення жінки на Землі, освячене самим Богом. Довго зважуючись на цей відповідальний крок, подружжя  таки подало заявку на можливість стати прийомними батьками. А після проходження певних процедур – їм запропонували познайомитись із блакитнооким хлопчиком Ігорем. З першої зустрічі іскорка в батьківських серцях загорілася і з кожним днем все яскравіше світила, розгоряючись великим вогнищем. Дуже жвавий, спритний, непосидючий хлопчик завдавав багато клопоту своїм прийомним батькам. Але, завдяки безмежній любові з боку прийомної мами Галини Володимирівни та прийомного батька Юрія Вікторовича, Ігор поступово перетворювався на чемного, уважного, вихованого хлопчика. До речі, саме він допоміг прийомним батькам розтопити серденько ще однієї дитини – світловолосої дівчинки Насті. Її подружжя вже через рік, після створення прийомної сім’ї, взяло на виховання у свою родину. Дуже сором’язливу, боязку дівчинку полюбляє весь клас. Для вчителів вона «права рука». Ігор та Настя стали дійсно рідними, нехай і не по крові, дітьми для своїх прийомних батьків. Вони вкладають в них всі свої сили, почуття, душу, навчають усього гарного, що вміють і знають самі. Чого варта тільки традиція в цій сім’ї батькові та сину готувати смачну вечерю жіночій половині родини. Як зворушливо спостерігати за теплими їх стосунками один до одного.

 Сьогодні ці діти – талановиті танцюристи, учасники безлічі конкурсів та фестивалів. Ігор займається у школі бального танцю «Шанс», Настя – в ансамблі народного танцю «Жасмін». Обоє з діток вражають своєю наполегливістю, терплячістю в досягненні певної мети на мистецькій ниві танцю. Це велике щастя для Галини Володимирівни та Юрія Володимировича Окопних – мати таких прекрасних дітей. Вони були обділені найріднішими людьми – батьками, тими невід’ємними частиночками людської душі, які дали їм життя. Та, як кажуть у народі, «не ті батьки, хто народили, а ті, хто виховали, виростили та навчили». Бо любов, тепло, турботу їм дали саме прийомні батьки – подружжя Окопних.
Бажаємо міцного здоров’я, процвітання та примноження прийомній сім’ї Окопних!

Велика родина – велике серце!

Михайлівський РЦСССДМ

Лютий, 2018р.

Історія цієї сім'ї почалася ще в 2002 році. Молоді, закохані і не досвідчені Марина та Михайло ще тоді задумувались про створення прийомної сім’ї. Ці молоді люди, глибоко віруючі в Бога, хотіли створити гарні умови для обездолених діточок, покинутих рідними батьками. Мали бажання оточити їх своєю турботою, безмежною теплотою, подарувати їм родинне щастя та затишок. Після одруження цієї чудової пари (у 2003 році), думки про створення великої родини не полишали їх. Господь не давав їм своїх біологічних діточок, тому бажання подарувати свою любов прийомним діткам стало ще більш актуальним. Біологічні батьки Марини, які вже мали досвід виховання дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, розповіли молодятам про покинутого в Михайлівській районній лікарні хлопчика Данилка, який очікував оформлення до інтернатного закладу. Рішення прийшло миттєво. І в липні місяці 2007 року сталася довгоочікувана подія: подружжя Чекомудян усиновили чорноокого хлопчика Данила. А вже через місяць Господь винагородив Марину та Михайла величезним подарунком. Подружжя дізналося, що Марина при надії. І тепер вдвічі щаслива сім’я стали очікувати на появу ще однієї дитини, тепер вже біологічної.

Так з’явилася на світ дивовижна дівчинка Даринка. Але подружжя не зупинилося на цьому. Створення саме ВЕЛИКОЇ родини стало їх кредо. Після звернення до Михайлівського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та проходження співбесіди зі спеціалістом, майбутні прийомні батьки були занесені на облік як кандидати в прийомні батьки Михайлівського району. За правилами, такі кандидати мають пройти триденне навчання при Запорізькому обласному центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, та отримати рекомендації. Подружжя Чекомудян успішно пройшли навчання для кандидатів у прийомні батьки та отримали рекомендації від спеціалістів обласного центру, після чого їх було занесено в електронну базу даних як потенційних прийомних батьків. Почалися відвідування інтернатів, знайомства з покинутими власними батьками дітьми. Подружжя дуже вдячне Спасській І.М.( на той час начальнику служби у справах дітей Михайлівської районної державної адміністрації), яка надавала всіляку допомогу у вирішенні багатьох питань, які траплялися на шляху молодого подружжя. Так вони знайшли чорняву дівчинку Віолетту. Це прекрасне дитя швидко звикло до нової сім’ї, стало її невід’ємною душевною частинкою.

Вже через рік, після проходження чергового курсу перепідготовки, яке прийомні батьки проходять 1 раз на 2 роки в обов’язковому порядку, Марині та Михайлу запропонували взяти на виховання ще двох дітей на виховання до своєї прийомної сім’ї. Довго прийомні батьки не роздумували, а поїхали знайомитись з дітьми. Це були гарненькі братик та сестричка з чудовими іменами Валентин та Анастасія. Їх біологічна мати вела аморальний спосіб життя, не надавала їм належних умов для повноцінного розвитку, тому дітей потрібно було помістити в інтернат. Звідти подружжя Чекомудян забрало їх у свою привітну, дружню родину. Діти ще певний час сумували за своїми біологічними родичами, але тепло, турбота, любов прийомних батьків змогли розтопити дитячі серця. За той час, що «будувалась» велика родина, Марина з Михайлом зводили власний будинок біля подвір’я своїх батьків у смт Михайлівці. Після проходження чергових курсів підвищення кваліфікації прийомних батьків, подружжя зважилось на розширення своєї прийомної сім’ї та створення дитячого будинку сімейного типу на власній житловій площі. У 2010 році працівник Запорізької служби у справах дітей запропонував цим зразковим прийомним батькам познайомитись з чотирма дітьми з однієї сім’ї. Троє з них подружжю вдалося забрати одразу з інтернату, а наймолодшого Микиту, який на той час знаходився в будинку дитини « Сонечко» в м. Запоріжжя, довелося залишити на де-який час. Сім’я очікувала появи біологічного сина Дмитра і, оскільки Микиті було всього 8 місяців, Марина просто не змогла б доглядати за ним фізично. Але завдяки молитвам та долі, хлопчик все ж таки возз’днався з родиною. Через певний час хлопчика змогли забрати в свою по-справжньому «велику» родину подружжя Чекомудян. Микиті було всього три роки і він не одразу знайшов спільну мову з прийомними дітьми, хоча з біологічним сином родини Дмитром він швидко зблизився.

Так і збулася мрія Марини і Михайла. Тепер у них по-справжньому ВЕЛИКА родина. Вони завжди підтримують один одного. Михайло – це взірець турботливого, надійного, люблячого чоловіка та батька, який може «підставити своє плече» у вирішенні будь-яких проблем. Марина – справжня хранителька сімейного вогнища. Завжди доглянуті, охоплені теплом та батьківською опікою вихованці дитячого будинку сімейного типу ніколи не відчують себе обмеженими в батьківській турботі та любові. Бо Марина з Михайлом дуже серйозно ставляться до виховання дітей. Для них головне – це аналіз власних методів виховання, вчинків, ставлення до світу, зміна світогляду. Вони говорять про те,що головне в житті – це терпіння, любов та увага до дітей. Господь допомагає пом’якшувати серця!

Це одна із найкращих прийомних сімей в Михайлівському районі. У цих людей по-справжньому «великі» серця. І хочеться вірити, що їх приклад побудови такої родини наслідує, або хоча б замислиться, ще не один громадянин нашої країни. А Марині з Михайлом хочеться подякувати від щирого серця за їх ВЕЛИКІ вчинки та побажати міцного здоров’я, безмежного терпіння та душевного тепла!

михсоц.JPG

Знайомтесь - нова прийомна сім’я!

Михайлівський РЦСССДМ

Січень, 2018р

Нині українська держава переживає складний соціально-економічний період розвитку. Така ситуація, без сумнівів, впливає на всі категорії суспільства і, безпосередньо, на один з найважливіших його елементів – українські сім’ї. На жаль, «сім’я і шлюб все більше втрачають свої соціальні функції». Саме сімейні проблеми та конфлікти спричиняють значну кількість негативних явищ, з яких найшвидше зростає явище біологічного і соціального сирітства.

В Михайлівському районі вже є 11 діючих прийомних сімей та 4 дитячі будинки сімейного типу, які подарували своє тепло і турботу 57 вихованцям. А нещодавно до цієї кількості прийомних сімей приєдналась ще одна. Прийомна мати Наталія переїхала до нашого селища з іншого району і розпорядженням голови Михайлівської районної державної адміністрації було продовжено функціонування її прийомної сім’ї .

Вже під час перших зустрічей фахівця із соціальної роботи Михайлівського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді із прийомною матір’ю Наталею, вона зарекомендувала себе як толерантна, щира та відверта особистість. Маючи своїх біологічних дітей, вона оточила своїм теплом, турботою інших дітей, позбавлених батьківського піклування.

Історія цієї сім’ї розпочалася ще в 2008 році. Тоді ще громадяни Ш. і не задумувались про створення прийомної сім’ї. Але стався випадок, який перевернув, як кажуть, їхнє життя. Вони не змогли залишитись байдужими до маленького хлопчика, батько якого помер, а непутяща мати опинилась в місцях позбавлення волі. Богдана забрали в новостворену прийомну сім’ю Ш. А через рік їм запропонували поповнитися ще однією дитиною. Прийомні батьки погодились познайомитись з дівчинкою. Вже з першої зустрічі в серцях прийомних батьків та дівчинки зародились іскорки надії, любові, тепла. Але трапилось нещастя в, здавалося б, щасливій родині. У прийомного хлопчика Богдана діагностували лейкоз. А це означало – довготривале лікування, яке потребувало великого терпіння, а також величезних матеріальних затрат. Сім’я одразу ж розпочала лікування прийомного хлопчика. Неодноразово зверталися до благодійних фондів, знімали відео-ролики на відомих українських телепрограмах, в яких просили про допомогу. Більшість благодійних фондів відмовляли їм. Можливо інша людина опустила б руки, перестала боротися, але це не про нашу героїню. Саме завдяки її силі духу, терпінню, цілеспрямованості, Богданчик вилікувався. Деякі благодійні фонди допомогли перевезти дитину а Італію, де він пройшов повний курс лікування та довготривалий курс реабілітації. Весь цей час прийомна мати Наталія була поруч. До речі, Богдан повернувся до біологічної матері, яка поновила свої батьківські права після визволення з місць позбавлення волі. Після повернення з Італії подружжя Ш., на жаль, розлучилося. Випробування хворобою прийомного хлопчика та довготривала розлука з дружиною були занадто складним для прийомного батька Ш.. Але в житті трапляються непередбачувані повороти. В житті прийомної матері Наталії з’явився інший чоловік, з яким вона познайомилась в дорозі. Він став для неї підтримкою та опорою. Тепер вони проживають однією великою родиною в смт Михайлівка. Виховують біологічних дітей ( громадянин Кім має сина від першого шлюбу а прийомна мати Наталія має доньку та сина) та прийомну доньку. Це порядна, доброзичлива, відверта, щира в спілкуванні родина. Громадянин Кім планує також стати прийомним батьком для прийомної дівчинки після проходження навчання в Запорізькому обласному центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді згідно чинного законодавства. Бажаємо всього самого найкращого для цієї родини. І дякуємо їм за те, що вони мають бажання, терпіння, душевне тепло і величезне серце, яке дарують дітям - сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування.

Все в наших руках!

Оріхівський РЦСССДМ

Квітень, 2017р.

У свої 32 роки Марина вже знаходилась майже на дні страшної прірви, яка затягувала все глибше.

Будучи, ще 3 роки тому, молодою заміжньою дівчиною, яка мала роботу, родину та сімейний затишок, вона з жахом дивилась в дзеркало на страшну пристаркувату жінку, яка втратила найдорожче – служба у справах дітей вилучила дитину Марини…

Про проблеми в родині фахівцям із соціальної роботи стало відомо напередодні Різдва. П’янки та сварки в сім’ї змусили сусідів звернутись за допомогою до Оріхівського районного ЦСССДМ.

Жінку відразу ж було взято під соціальний супровід. В ході роботи фахівці з’ясували, що до такого життя, Марина докотилась, знаходячись в затяжній депресії. Спочатку померла мама. Дівчина, не отримавши підтримки з боку батька, який вдарився в асоціальний спосіб життя, сподівалась на допомогу чоловіка, але й він невдовзі повідомив, що йде з родини. Остаточною краплею, яка штовхнула Марину на тернистий шлях, стало зґвалтування: дівчина пізно поверталась з роботи та натрапила на компанію п’яних молодиків.

Вихід, та хоч якесь полегшення, з даної ситуації молода мама знайшла в алкоголі. Зелений змій задурманив голову Марини, роботодавець видав на руки трудову книжку зі словами: «Ти нам більше не потрібна», маленький син не викликав радості, а друзі по пляшці, що приходили до батька, підбадьорювали та чаркою знімали напругу. І жінка покотилась у прірву.

Та сусіди спільно із фахівцями із соціальної роботи встигли вчасно «схопити» Марину та почали тягти її з цієї прірви.

Спочатку робота була безрезультатною, бесіди зводились до обіцянок, які не виконувались. Довелось використати радикальні методи роботи. Дитину влаштували на тимчасове утримання до державного закладу, і мати «прокинулась».

Вона звернулася до лікарів та закодувалась. Покинула свою частку чотирикімнатної квартири і переїхала до бабусі, аби уникнути зустрічей із співпляшниками батька. Співмешканець, який разом із фахівцями боровся за нормальне життя коханої, підтримав її з переїздом, влаштував на роботу у комунальне господарство прибиральницею. Психологічні бесіди та тренінги соціальної служби допомогли жінці долати депресію і дивитись на життя з іншого боку, широко розкривши очі та плануючи майбутнє.

Зараз молода родина чекає на поповнення, а старший Дмитрик з нетерпінням хоче побачити свою сестричку.

І хоч родина вже в змозі самостійно долати свої негаразди, фахівці із соціальної роботи Центру продовжують допомагати їм, як і багатьом іншим родинам, долати життєві негаразди.

Небайдужість

Великобілозерський РЦСССДМ

Березень, 2017р.

Сім’ю Джурко завжди хвилювала доля дітей, які виховуються без батьківського тепла та сімейного затишку. Людмила Василівна разом з чоловіком Андрієм Володимировичем 17 вересня 2009 року створили прийомну сім’ю. Згідно розпорядження голови Великобілозерської районної державної адміністрації від 27.03.2013 р. № 81 на базі прийомної сім’ї створено дитячий будинок сімейного типу Джурко та влаштувано на виховання і спільне проживання дітей, позбавлених батьківського піклування Діденка К.В., 29.11.2007 р.н., Бойка О.С., 13.06.2000 р.н., Ісаєву Д.П., 19.12.2003 р.н., Плетіня С.О., 07.01.2010 р.н., Плетіня В.І., 28.03.2012 р.н.

Нещодавно батьки-вихователі Джурко дізналися про дітей з Великобілозерського району, які отримали статус дітей, позбавлених батьківського піклування. Так було ініційовано питання про поповнення дитячого будинку сімейного типу трьома вихованцями. Розпорядженням голови від 28.02.2017 р. № 64 родину поповнено дітьми Роговою Тетяною Вячеславівною, 16.08.2009, Шепель Катериною Василівною, 31.05.2011 р.н. та Шепель Анастасією Василівною, 29.08.2013 р.н.

Біологічними батьками дітей є Шепель Оксана Василівна та Шепель Василь Григорович. Оксана Василівна уродженка Оріхівського району. Родина переїхала до Великобілозерського району у 2012 році. З того часу сім’я не виходила з поля зору соціальних працівників. В родині виховувалося п’ятеро дітей, але батьки не забезпечували належного нагляду за дітьми.

Так розпорядженням голови Великобілозерської районної державної адміністрації від 31.03.2016 року № 99 було прийняте рішення про негайне відібрання дітей від матері. Батько дітей на момент відібрання дітей з матір’ю не проживав.

21.04.2016 року до комунального закладу «Оріхівський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей» було направлено на повне державне забезпечення трьох малолітніх дітей Рогову Тетяну, Шепель Катерину та Шепель Анастасію. Шепель Михайло та Шепель Олександра були влаштовані до Запорізького обласного спеціалізованого будинку дитини «Сонечко» (діти знаходяться там до сьогодні). За період проживання дітей в закладах батьки долею дітей не цікавились та не брали участі в їх вихованні.

Беручи до уваги всі фактори та керуючись захистом прав та законних інтересів дітей, біологічні батьки Шепель Василь Григорович та Шепель Оксана Василівна рішенням Великобілозерського районного суду від 28.12.2016 р. були позбавленні батьківських прав.

РАЗОМ МОЖНА ВСЕ ПОДОЛАТИ!

Розівський РЦСССДМ

Грудень, 2016р.

Завдання фахівця із соціальної роботи полягає у тому, щоб допомогти клієнтові знайти себе, знайти своє місце в світі, зорієнтуватися в нових соціальних відносинах, і спілкування є важливим інструментом у цьому процесі. Фахівець із соціальної роботи повинен мати навички самоорганізації (уміти опановувати свої думки, почуття, поведінку, проводити самоспостереження), що є основою самовдосконалення й професійного росту.

Скільки не зустрічаєшся з різними людьми, скільки не спілкуєшся з ними, не перестаєш дивуватися тому, наскільки у кожного різне життя, непроста доля, життєві труднощі та проблеми.

Мабуть, немає такої людини в світі, яка б у своєму житті не робила помилок і не хотіла б щось виправити, змінити свій спосіб життя або спробувати щось змінити в собі.

Селищний голова повідомив фахівцю із соціальної роботи Розівського РЦСССДМ про сім’ю матері-одиначки Ганни С.,яка перебуває в складних життєвих обставинах (зловживає спиртними напоями). Під час інспектування було виявлено, що громадянка Ганна проживає в будинку із своїм батьком та 7-річною донькою Христиною. Місцезнаходження батька дитини не відомо. Розмовляючи із соціальним фахівцем, Ганна знаходилась в стані алкогольного сп’яніння та помітно нервувала.

У будинку панував повний хаос. Скрізь купи сміття, брудні речі, підлога липка і загиджена. Стояв жахливий сморід.

У ході проведення початкової оцінки і збору інформації (опитування сусідів) було з’ясовано, що громадянка Ганна безвідповідально ставиться до виконання своїх батьківських обов’язків, ніде не працює, зловживає алкоголем, домашнім господарством не займається. Часто «гостювала» у різних приятелів за чаркою горілки. Доньку залишала с дідусем, або водила за собою по п’яних компаніях.

Фахівцем із соціальної роботи було проведено бесіду з Ганною та вказано про невиконання нею батьківських обов’язків. Також Ганні було роз’яснено, що за таких умов проживання та способу життя існує ризик вилучення її доньки Христини. Особлива увага в бесіді з Ганною була приділена щодо зловживання спиртними напоями останньої.

Після проведення роз’яснювальної роботи Ганна пообіцяла змінити свій спосіб життя .

Контроль за дотриманням угоди було покладено на фахівця із соціальної роботи.

Ганна доклала значних зусиль, щоб навести лад у будинку. Все сміття із кімнат було прибрано, непридатні меблі замінені на інші. Стіни зашпаровані і побілені, на вікнах нові гардини, на ліжках застелена чиста постільна білизна, на підлозі - килимові покриття. Для дитини підготовлено все необхідне. У шафах є дитячий одяг, взуття. Всі речі випрані і випрасувані.

Таким чином ситуація значно змінилася на краще. Життя Ганни складне, ще багато чого треба навчитися, але фахівці із соціальної роботи завжди будуть поруч і підставлять плече в важкий для неї час.

На сьогодні сім'я перебуває в полі зору центру соціальних служб, їй надано необхідну соціально - педагогічну допомогу, проведена робота із найближчим оточенням.

Фахівцем із соціальної роботи було налагоджено співпрацю із сім'єю, яка перебуває у складних життєвих обставинах, з метою зменшення шкоди для дитини. Основною задачею у роботі було підтримання сім'ї і стимулювання її позитивних змін.

На перший погляд могло здатися, що в такій ситуації не могло бути й мови про залишення дитини із матір'ю, проте в результаті роботи вдалося подолати основні проблеми, а дитина, незважаючи на всі негаразди, любить свою рідну матір і бажає жити із нею. Вважаємо, що професіоналізм соціального фахівця полягає у вмінні стимулювати позитивні зміни у людині. Він повинен керуватися у своїй роботі переконанням, що у сім'ї завжди є позитивні резерви, треба тільки вміти їх активізувати.

Не дивлячись на всі негаразди, що трапляються в нашому житті, такі позитивні результати надають сил і оптимізму для подальшої роботи.

До прірви один крок, а з неї……

Оріхівський РЦСССДМ

Листопад, 2016р.

Сім’я Семена нічим не відрізнялася від багатьох інших родин: він, дружина, двоє діток. Коли занедужала жінка, ніхто не думав про погане. Сім’я була сповнена віри у повне одужання дружини та матусі. Та страшний діагноз «рак» прозвучав, наче грім серед ясного неба. Усі спроби відвоювати жінку у недуги не мали жодного успіху. І одного дня чоловік втратив кохану дружину, а діти найріднішу людину на всьому білому світі - МАМУ.

За буденними щоденними клопотами біль від втрати рідної людини потроху вщухав. Випадково Семен зустрів жінку, яка колись була його першим юнацьким коханням. Почуття самотнього чоловіка спалахнули з новою силою. Він зібрав нехитрі речі, взяв дітей і поїхав у пошуках нового сімейного щастя до Тамари, бо жила жінка у іншому населеному пункті.

Здавалося, на новому місці життя почало налагоджуватися. Серед радісних і щасливих буднів Семен не помічав, що все частіше ходить до магазину по пляшку для Тамари. Поступово й сам чоловік став зловживати спиртними напоями…

Сусіди зателефонували фахівцеві із соціальної роботи тоді, коли зловживання дорослих продовжувалося вже кілька днів, а діти залишалися бездоглядними. Під час візиту у сім’ю вималювалася дуже сумна картина: батько із співмешканкою були у вкрай нетверезому стані, у будинку сморід, бруд, діти голодні і замацьорені, їжа відсутня. Фахівець із соціальної роботи намагалася пояснити чоловіку, що він не виконує батьківських обов’язків, роз’яснювала до чого це може привести. Хоч діточки, як могли, захищали тата і «маму Тамару», та Семен із жінкою були настільки п’яні, що навіть не розуміли, хто прийшов і навіщо. Залишити дітей в сім’ї було неможливо, це загрожувало їхньому життю та здоров’ю. Було вирішено тимчасово влаштувати хлопчиків до центру соціально-психологічної реабілітації.

На ранок батько прокинувся з важкою головою і… без дітей. Тепер він мав зробити все, аби повернути дітей у сім’ю. Для цього він одразу ж прийшов до фахівця із соціальної роботи. Чоловік дуже хвилювався і по його очах було зрозуміло, що він готовий на все, аби виправити помилку і більше її не повторювати.

Почалася спільна робота Семена та працівників Оріхівського рацйонного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Між частими відвідуваннями дітей у центрі соціально-психологічної реабілітації, Семен приводив до ладу захаращене житло, збирав документи для оформлення соціальної допомоги, став на облік до центру зайнятості. У цей же час не нехтував і тимчасовими заробітками, аби мати змогу купити дітям смаколики. Кожну зустріч із фахівцем Євген починав питанням: «Коли я зможу забрати дітей?» і на очі йому наверталися сльози…

І ось настав момент повернення дітей у сім’ю. Батько дуже радів поверненню діточок, і сміявся, і плакав, емоції радості переповнювали його серце. Діти теж з нетерпінням чекали зустрічі з люблячим татком. Для Семена всі ці події стали тяжким уроком, за який він заплатив високу ціну. Тому маємо надію, що у майбутньому сім’ю чоловіка оминуть подібні негаразди, а під час скрути Семен сам звернеться до наших фахівців за допомогою, щоб вчасно зарадити проблемам, не допусти їх загострення чи просто отримати підтримку.

Шанс на виправлення

Якимівський РЦСССДМ

Вересень, 2016р.

Дитина має зростати та виховуватись в родині. Та нажаль бувають випадки, коли життя з близькими людьми стає для дитини нестерпним. Так сталося з маленькою Тетянкою. Коли вона народилася у неї були люблячі батьки та бабуся. Однак щастя тривало недовго. Батько дівчинки помер, а мати Наталя стала все більше віддалятися від доньки, влаштовуючи своє особисте життя. Згодом матір почала пиячити і через деякий час вже не могла зупинитися самостійно. До того ж серед її оточення були люди, які теж зловживали алкогольними напоями та вели аморальний спосіб життя.

На той час маленька Тетянка вже пішла в перший клас. Немаючі належних умов для навчання та контролю з боку матері, успіхи дівчинки у школі почали погіршуватись. Після занять дівчинка йшла не додому, а до старенької бабусі, котра як могла опікувалася онукою.

Всі спроби соціальних працівників вплинути на матір були марні, тому дитина потрапила до державного закладу, який став для неї новою домівкою. Ця подія пробудила в свідомості Наталі давно забуті материнські почуття і вона потроху почала змінюватись на краще. На деякий час мати припинила вживати алкогольні напої, навела порядок в домі, стала на облік до центру зайнятості. Бажання повернути доньку додому тримало Наталю декілька місяців. Однак, опуститися в прірву завжди легко, а піднятися на верх – не кожному під силу. Наталя не втрималась і знов почала пити, перекресливши цим всі свої попередні успіхи. Коли алкогольний зрив повторився вдруге, гостро постало питання про позбавлення матері батьківських прав. Для Наталі це прозвучало наче вирок. Вона нарешті усвідомила, що алкогольна залежність може назавжди позбавити її доньки, а дівчинка буде зростати, не знаючи материнської ласки та любові.

Мати попросила дати їй останній шанс на виправлення. Фахівці запропонували Наталі пройти лікування алкогольної залежності в Запорізькому обласному наркологічному диспансері. Всупереч побоюванням, жінка пройшла повний тритижневий курс лікування і повернулася додому новою людиною, з чітким бажанням жити заради доньки. Наталя використала наданий їй шанс та нарешті отримала довгоочікуваний дозвіл на повернення Тетянки в сім’ю.

Минає другий місяць… Донька живе разом з мамою, ходить до школи, де у неї багато друзів. Тетянка дуже енергійна та привітна дівчинка. На стінах в домі, де вони живуть, з’явилися її малюнки. Мати сумлінно виконує свої батьківськи обов’язки, займається пошуком постійної роботи, та найголовніше, весь свій вільний час приділяє доньці.

Життя непередбачуване і ми не знаємо, чи буде так і надалі. Але ми раді, що складна соціальна робота з цією родиною дала позитивний результат. Та найголовніше, що маленька Тетянка не втратила віру в щасливе майбутнє!